Всі ночі закінчаться ранком

Всі ночі закінчаться ранком,
а дні на догоду рокам
щоразу прозорим світанком
на плечі лягатимуть нам.

Заповнимо пробіли вчасно,
поділим на дні календар,
а мрія залишиться в серці,
гаряча, як пристрасті жар.

 

 

Непізнаний плід є у кожного свій

Непізнаний плід є у кожного свій,
його скуштувати велика спокуса
і люди, на жаль, щоб дістатись до мрій,
щоденно в серцях убивають Ісуса.

Зриваються швидко плоди,
лиш листя пустіє зелене
та з нами минуле завжди
хоч і часом дотла спопелене.

Крокують собі, як ні в чім не бувало літа
і праведні й грішні міняються часто ролями,
а люди шукають у більшості диво-моста
в країну, де злидарі легко стають королями.

І грішників з ликом побожним судити не слід,
і праведних, віра яких не пустила коріння.
Якщо вже людина є часто причиною бід,
то в ній порятунок, і мудрість, й прозріння.

 

 

Дай Боже нам не стати ким не варто

Дай Боже нам не стати ким не варто,
не пити днів загублений мотив
і на життя не нарікати часто,
не гаснути в обіймах самоти.

Дай Боже нам не втратити чесноти,
очам духовним бачити як слід,
і не пропасти між журби й турботи,
так і на краще не змінивши світ.

Бо днів нема, що би були пустими,
щоб просто загубились в забутті.
І мрій, напевно, не бува такими,
щоб сил на них не стало у житті.

 

 

В житті дороги сходяться чи ні

В житті дороги сходяться чи ні,
любов дається або ні і крапка,
і дні не всі бувають осяйні,
життя у часі й просторі загадка.

Прости, забудь і не плекай жалю
і спи вночі – не пий багато кави.
Скажи своє тихесеньке люблю
і зустрічай світанок золотавий.

Склади життя із поглядів і слів,
не як поет, співак, а як людина Бога,
якщо хоч хтось тебе вже зрозумів,
повір, не заросте твоя дорога.

 

 

Люди як кораблі

Вкривають все хвилі ледь сині й прозорі
і люди в житті між страждань-насолод,
немов кораблі, що розкидані в морі –
старається кожен доплисти в свій порт.
Розкидані долі шукають любові,
ніхто від самотності легко не втік.
Чекають так Божої доброї волі,
проте оминають сліпих і калік…

 

 

Два світи

Виблискують розкішшю вулиці,
що зводиться з розуму світ…
А хтось відчайдушно десь тулиться
і просить хоча би на хліб.

Дві паралельні реальності,
два нероздільні світи…
В першому надлишок радості,
з другого хочуть втекти.

 

 

Без мене

Без мене скільки робиться на світі,
хоча б яка не бралась ділова,
і дні не всі бувають розмаїті,
не всі у щасті мовлені слова.
Та я думки тривожити не буду,
у них і так аж забагато мрій,
бо все одно нездійснене забуду,
й без мене стільки станеться подій.
І кожна з них із власним епілогом
мине, як в осінь зникли журавлі,
без мене Бог навіки буде Богом,
а я без Бога – крихітка землі.

 

 

Коли шепоче день своє «прощай»

Коли шепоче день своє «прощай»,
на плечі вечір опускає втому –
що встигнути не далось – не зважай,
нехай горить у сяйві золотому.
Слова на вітер, у туман думки,
а день іде відважно і красиво
і все ясніш спалахують зірки,
як пам’ять в серці про забуте диво.
Гірка така відмова від бажань,
які здійснити не вдалось в цю днину,
а день іде без крапельки вагань
і календар гойдається без спину.

 

 

Життя іде в редакції одній

Життя іде в редакції одній,
без змін, без виправлень, доповнень,
й минає наш із долею двобій,
минають всі періоди захоплень.

Що хтось не встиг, не зважився, не зміг,
то часу байдуже у поспіху життєвім,
що збився хтось в перетині доріг,
в тумані загубився біло-сивім.

Живи, щоб днів не гасла яснота,
щоб не котились мрій пустих колеса,
а в кожнім кроці бачилась мета
і дійсно для душі служилась меса.

Щоб додавали мужності слова,
безсонні ночі з сил не вибивали,
і не були порожніми жнива,
і не були фатальними провали.

 

 

На все є час

На все є час: відплата й нагорода
зненацька часто застають людей.
На все є час, як є у нас свобода
для наших мрій, поривів та ідей.

Завжди є час обняти на прощання,
відчути вмить нестерпний біль розлук,
на все є час: і точно на кохання,
на ніжний дотик губ, очей і рук.

На все є час: і битися в екстазі,
і витирати сльози гіркоти,
у почестях купатися й повазі,
чи чахнути в обіймах самоти.

На все є час: на вірші, ноти, пензлі
(даремний поспіх лиш руйнує нас).
Якщо серця холодні, аж замерзлі,
їм теж потрібен, в першу чергу, час.

На все є час, та з певною межею:
завжди він є провідати батьків
і точно є воскреснути душею,
бо тіло – витвір пройдених років