Життя іде в редакції одній
Життя іде в редакції одній,
без змін, без виправлень, доповнень,
й минає наш із долею двобій,
минають всі періоди захоплень.
Що хтось не встиг, не зважився, не зміг,
то часу байдуже у поспіху життєвім,
що збився хтось в перетині доріг,
в тумані загубився біло-сивім.
Живи, щоб днів не гасла яснота,
щоб не котились мрій пустих колеса,
а в кожнім кроці бачилась мета
і дійсно для душі служилась меса.
Щоб додавали мужності слова,
безсонні ночі з сил не вибивали,
і не були порожніми жнива,
і не були фатальними провали.
Без мене
Без мене скільки робиться на світі,
хоча б яка не бралась ділова,
і дні не всі бувають розмаїті,
не всі у щасті мовлені слова.
Та я думки тривожити не буду,
у них і так аж забагато мрій,
бо все одно нездійснене забуду,
й без мене стільки станеться подій.
І кожна з них із власним епілогом
мине, як в осінь зникли журавлі,
без мене Бог навіки буде Богом,
а я без Бога – крихітка землі.
На все є час
На все є час: відплата й нагорода
зненацька часто застають людей.
На все є час, як є у нас свобода
для наших мрій, поривів та ідей.
Завжди є час обняти на прощання,
відчути вмить нестерпний біль розлук,
на все є час: і точно на кохання,
на ніжний дотик губ, очей і рук.
На все є час: і битися в екстазі,
і витирати сльози гіркоти,
у почестях купатися й повазі,
чи чахнути в обіймах самоти.
На все є час: на вірші, ноти, пензлі
(даремний поспіх лиш руйнує нас).
Якщо серця холодні, аж замерзлі,
їм теж потрібен, в першу чергу, час.
На все є час, та з певною межею:
завжди він є провідати батьків
і точно є воскреснути душею,
бо тіло – витвір пройдених років.
