Непізнаний плід є у кожного свій
Непізнаний плід є у кожного свій,
його скуштувати велика спокуса.
І люди, на жаль, щоб дістатись до мрій,
щоденно в серцях убивають Ісуса.
Зриваються швидко плоди,
лиш листя пустіє зелене
та з нами минуле завжди
хоч і часом дотла спопелене.
Крокують собі, як ні в чім не бувало літа
і праведні й грішні міняються часто ролями,
а люди шукають у більшості диво-моста
в країну, де злидарі легко стають королями.
І грішників з ликом побожним судити не слід,
і праведних, віра яких не пустила коріння.
Якщо вже людина є часто причиною бід,
то в ній порятунок, і мудрість, й прозріння.
Не забувай непройдені дороги
Не забувай непройдені дороги,
не будь байдужим як страждає брат
і не мовчи, як ображають Бога,
не дай, щоб заростав життєвий сад.
Не дай, щоб дні, неправдою повиті,
зникали наче в бурю кораблі,
бо всі шляхи для тебе ще відкриті
і ти не без причини на землі.
Все має край
Все має край: і море, і пустеля,
і горе, й гріх не вічні на землі,
лиш небо – синя безкінечна стеля,
віки стоїть, то в сяйві, то в імлі.
Все має край: і влада, й п’єдестали,
з роками слава теж уже не та.
Все має край і ким би не стали,
завжди нелегко донести хреста.
Все має край: і війни, і обмани,
Не вічні ми, на щастя чи на жаль,
і пишуться нові й нові романи…
В любові й Бога неможливий край.
Два світи
Виблискують розкішшю вулиці,
що зводиться з розуму світ…
А хтось відчайдушно десь тулиться
і просить хоча би на хліб.
Дві паралельні реальності,
два нероздільні світи…
В першому надлишок радості,
з другого хочуть втекти.
Коли шепоче день своє «прощай»
Коли шепоче день своє «прощай»,
на плечі вечір опускає втому –
що встигнути не далось – не зважай,
нехай горить у сяйві золотому.
Слова на вітер, у туман думки,
а день іде відважно і красиво
і все ясніш спалахують зірки,
як пам’ять в серці про забуте диво.
Гірка така відмова від бажань,
які здійснити не вдалось в цю днину,
а день іде без крапельки вагань
і календар гойдається без спину.
Джерело: fashion-diplomacy.com
