У поетичному доробку, що підготувала молода авторка Марія Тимчук із села Красноїлля Верховинського району Івано-Франківської області, читачеві щемно западе в душу хвилююча лірика, сколихне до глибоких роздумів громадянська поезія, повернуть до споминів відверті вірші про дитинство, рідний край, багату природу.
Для широкого загалу читачів.
© Тимчук М. І., 2015
Марія Тимчук — поетеса, котра відчуває свою причетність до всього, що відбувається на рідній землі
У поетичному доробку, що підготувала молода авторка Марія Тимчук із села Красноїлля Верховинського району Івано-Франківської області, читачеві щемно западе в душу хвилююча лірика, сколихне до глибоких роздумів громадянська поезія, повернуть до споминів відверті вірші про дитинство, рідний край, багату природу…
Є велика спокуса цитувати її твори. В них багато особистого, але такого, що виходить на загал і заставляє вже власні думки вимальовувати нові образи, проживати заново й минуле, й нинішнє, а головне, що від цих її творів, поетичних знахідок стає тепло на душі й серці, і хочеться те тепло передавати іншим, і мріяти, і прагнути лише до доброго і щасливого майбутнього. Хіба не так, коли читаєш:
Ну що за родину рідніше на світі?
щасливу родину за дружним столом,
Як ласкою щирою всі обігріті,
І повниться хата родинним теплом…
Поетеса щиро і відверто зізнається:
…о спогади, я розлучатися з вами
не хочу, не можу, бо сили нема…
забути стежину, зарошену в школу,
і рідної річки в піску береги,
і сонця усмішку — таку ясночолу,
а взимку, як гори, сніги…
…я буду те диво завжди пам’ятати,
як гарно кружляли кульбаби в танку…
Марія Тимчук не стоїть осторонь викликів сьогодення:
Нехай в двадцять першім столітті
лиш мирний звучить діалог,
хай правда не ходить в лахмітті,
поменшає кількість тривог.
Вона відверто ганьбить тих, котрі «…своїм набундюченим «я» цураються правди святої…», «…живуть без усякої правди…»
Можна ще довго цитувати молоду поетесу, але що тоді залишиться робити читачеві? Полишивши його з творами Марії Тимчук наодинці та з вірою, що вони принесуть йому насолоду й натхнення до роздумів, хочу зазначити: читач, принаймні, у поезії Марії Тимчук не розчарується! Бо в тій молодій поезії нуртує потужна думка до самовдосконалення кожного! Орнамент почуттів і образів авторки — різнобарвний, насичений, хвилюючий, по-своєму — особливий. У неї оригінальний підхід до висвітлення будь-якої теми, вона її переживає в собі глибоко, а відтак уже лягає на білий аркуш паперу досконалий твір, мистецьки народжений, часто афористичний, а головне — не пустоцвіт. Скажімо, чуття і висвітлення краси і змісту ріднокраю у неї водночас реалістичне і поетично-образне, з широкою палітрою романтизму, що в поєднанні створює справжню палітру довкілля.
У більшості поезій Марії Тимчук — свіжість
поетичної думки, оригінальний підхід до побу-
дови твору, до його змістовного насичення, тон-
ке власне бачення, відчуття і розуміння процесів
і явищ та чітке їх осмислення у гарній художній
формі.
Її вірші — це вже поезія, яка заставляє хвилюватися й думати! Відчувається що творчий потенціал авторки лише на початку зростання, а попереду (хоч і нелегка) довга дорога до нових вершин, здійсненна щаслива місія поета, без сумніву, яка принесе їй славу. Вона вірна своїм поетичним уподобанням — і це похвально! Вона
сама формує себе правдою життя, запалена молодечим духом, — і зміцнить її ще більшою жагою бути співцем громадянського суспільства!
Нинішня поетична добірка — вже відчувається — цілісний витвір, витканий із деталей, які досконало художньо поєднані. Важливо, що тут є новизна і традиції, є думка і почуття… А ще важливо, що поетеса пише образно, але просто, без надуманої вишуканості, модерних оздоб. Імпонує її щира заглибленість у рідний край, у навколишній світ, вона вболіває за день нинішній і день завтрашній.
Марія Тимчук, упевнений, знайде свого читача. Тому їй і надалі треба дружити з поезією, ставлячи до себе все більші вимоги. Те, що вона вже поет (хоч і молодий), свідчать її титули переможця у Всеукраїнських поетичних конкурсах: радіопрограми «Школяда» (2005 р.); «Поетична зима» (2011 р.); дипломанта Всеукраїнського конкурсу молодіжної поезії пам’яті Леоніда Кисельова (2012 р.), а також публікації в літературному альманасі «Каштановий дім», газетах «Верховинські вісті», «Буковинське віче», «День», «Українська правда».
Побажання молодій поетесі — працювати над художнім словом, як учив Іван Франко, до сьомого поту і відчувати від цього не втому, а насолоду! То ж правда, що поет пише своє, власне, але трудиться для читача. І його мистецька майстерня повинна видавати на-гора витвори лише досконалі, зразкові, доступні всім.
Віриться, що працюючи над собою, вибившись уже скоро-скоро з молодих поетів у «дорослі», Марія Тимчук писатиме таку поезію, де в кожній житимуть не лише її душа і серце, але й читача.
