Коли настане наше спільне велике прозріння
У дитинстві я свято вірила в те, що одного разу до мене прилетить Карлсон. Я уявляла, як ми гратимемось, як він сміятиметься, хапаючись за свій пухкенький живіт, і як мені буде з ним весело. Та час ішов, а Карлсон не прилітав, хоч скільки вечорів я провела біля вікна, вдивляючись у безнадійну тишу! І не прилетів досі, правда, я тепер знаю, що він не прилетить, і вже достеменно не пам’ятаю, коли настало це велике прозріння, яке знаменувало початок дорослого життя…
Упродовж усіх років незалежності України наш народ свято вірить у те, що одного разу до нас прилетить чарівник на голубому гвинтокрилі. Люди уявляють, як він ремонтуватиме житлові будинки, школи, дитячі садки, роздаватиме тисячі гривень. Та він чомусь не прилітав навіть у найважчі часи кризи, хоч скільки років усі терпляче й уперто чекали, сповідуючи принцип, що хтось для когось щось зробить просто так. І не прилітає. А ми достеменно не знаємо, коли нарешті настане наше спільне велике прозріння, яке знаменуватиме початок нового свідомого життя.
Час від часу образ чарівника коригується людьми залежно від обставин. То це «єдиний непідконтрольний Кремлю» чарівник, який у 2004 році завдяки своєму унікальному таланту зруйнував усе, що творили в пориві надії мільйони, то це почесно званий «портретом» чарівник, якому теж спочатку вірили, як божеству. Ще, буває, прилітають менш харизматичні чарівники. Та що найцікавіше — це ті гарячі суперечки простих смертних щодо чарівників, наприклад про те, з якої грядки полуниці вони їдять і ще багато чого іншого.
І живемо в чарівній країні, де знаходяться ті, хто гальмує на зелене світло, хто мчить на червоне, хто, хапаючись за легку наживу сьогодні, не думає про те, що втрачає у сотні разів більше завтра, хто висувається зі своїх конур тільки тоді, коли мітинг платний. А спільною для всіх соціальних верств є байдужість щодо спільного, а саме до спільного майна — головне собі урвати якнайбільше, до спільного майбутнього — головне самому стати щасливим і успішним, а інші нехай даремно юрбляться біля брами, в яку входять хазяї життя.
І люди, обтяжені своєю слабкістю і неміччю, чекають, який чарівник з неї вийде і чим з ними поділиться. Чарівники постійно літають. Але не допомагають нам, тому що це ми у своїй уяві зробили їх чарівниками, а насправді вони навіть не схожі на фей.
Чимало людей уже точно знають, що чарівник насправді не прилетить, але ніхто достеменно не знає, коли у нації настане спільне велике прозріння і замість наївних ілюзій і того, щоб битися в екстазі від звуку голубого гвинтокрила, ми самі почнемо пробувати ремонтувати гвинтокрили. Звичайно, дуже важко, одне на всіх хронічне розчарування дається взнаки, чується ще відлуння радянського «государство все сделает», та треба починати, поки гвинтокрили ще можна полагодити…
А справжні чарівники є й були завжди. Їхні чарівні імена назавжди викарбувані на скрижалях історії, а ми часто через свою недалекоглядність і лінощі навіть не знаємо про них. Та я вірю, і взагалі дуже багато людей вірять, тільки чомусь не говорять про це. Що «ми подолаємо свою неміч, станемо іншими — сильними, розумними! Ми будемо вільними! Ми навчимося літати!» (Річард Бах).+
Марія ТИМЧУК, учасниця програми стажування молоді у Верховній Раді України та центральних органах виконавчої влади
