Знайомтесь! Моя співрозмовниця — Марія Тимчук, автор поетичної збірки «На все є час…», переможниця багатьох літературних конкурсів, учасниця шоу «Половинки», член клубу цікавих людей, щира та відверта молода україночка, яка відчуває свою причетність до всього, що відбувається на рідній землі.
Одного дня мені судилося познайомитися з надзвичайно цікавою та талановитою молодою поетесою, яка вразила мене своєю поезією: її теплотою, любов’ю до України, до родини, батьків, до рідного краю… Спогади, думки, навіювання, традиції, думки, почуття… Її слово — це поезія на одинці з вірою… Її твори — це любов та тепло, джерело мудрості, духовності, моральної чистоти… Її хочеться цитувати, передавати цю любов та тепло іншим… В її творах багато особистого, такого спорідненого для всіх… Для сучасного покоління, її твори — це прагнення доброго і щасливого майбутнього для нашої України… Сьогодні. Завтра. Завжди.
Марія Тимчук народилася у невеликому Карпатському селі Красноїлля Верховинського району Івано-Франківської області. За першою освітою — біолог, закінчила Чернівецький національний університет ім. Юрія Федьковича, за другою — магістр адміністративного менеджменту.
— Маріє, як ти провела літо, чи сумуєш за ним?
— Зазвичай літо я провожу за роботою і відпочинком. Під час відпустки їздила до себе додому, в Карпати, де набиралася нових сил і натхнення. Зараз я вже в Києві. Звісно сумую і за горами, і за рідними людьми, але, якщо чесно, сумувати нема коли, тому що життя у столиці насичене цікавими подіями, знайомством з новими людьми, спілкуванням з моїми читачами, навчанням та творчістю. Сподіваюся, що дуже скоро вийде друга збірочка моїх віршів.
— До речі, що надихає тебе на творчість? Де ти черпаєш натхнення?
— Надихають мене люди, події, ситуації, тобто саме життя. Натхнення не буває постійним, воно відходить, потім приходить у знову. Інколи з’являється тоді, коли тебе хвалять, а інколи, саме по собі, десь із глибини твого «я». Але Карпати — понад усе. Карпати — це унікальне місце, місце, що заворожує, місце, де я черпаю натхнення від усього: від спілкування з рідними людьми, від краси гірських пейзажів, від шепоту гірських водоспадів, від чистого і свіжого гірського повітря. Гори прекрасні у будь-яку пору року.
— Можливо ти вже встигла відвідати якісь події після повернення?
— Так, звісно. Протягом останніх тижнів відбулося багато знакових подій. Я завітала на «Ярмарку талантів», де відбулася чергова презентація моєї поетичної збірочки «На все є час». Прийняла участь у програмі «Книжковий базар» на радіо «Ера». Мала честь нагородити моєю збіркою найактивніших учасників марафону «Україно, я кохаю тебе», яку проводила компанія «McCall». І головною подією стала моя участь у телешоу «Половинки» на Новому каналі.
— Цікаво. Як гадаєш, участь у цих подіях додає тобі популярності?
— Звісно, що додає. Участь у кожному проекті робить мене більш впізнаваною. Люди пишуть мені на Facebook і VKontakt, хочуть познайомитись і замовляють книги. Пишуть навіть українці з-за кордону, що раді були почути мою українську мову. Я вражена, що отримала скільки позитивних моментів. Це чергове випробування себе, яке принесло мені нову дозу натхнення та укріпило віру у власні сили.
— Молодець! Ти досить цікава та різностороння особистість! Працюєш менеджером, пишеш вірші і протягом останніх 10 років перемагаєш у Всеукраїнських літературних конкурсах, хоча за освітою — біолог. Як тобі вдається все це поєднувати?
— Багато є людей, які поєднують, навіть, ще більше, ніж я. Я ніколи над цим не замислювалась. Я дуже люблю вчитись, щодня пізнаю щось нове та цікаве, щоб мати змогу використовувати набуті знання та навички на повну. Досвід роботи у різних сферах лише доповнює уявлення про ті чи інші системи й процеси. Так комфортніше почувати себе у майбутньому, використовуючи колись отриманий досвід на практиці та доповнюючи його чимось новим. Це дуже захоплююче заняття — дізнаватися щось нове. Ще цікавіше передавати свої знання, навчати когось, а ще краще — мотивувати.
— Що для тебе значить вираз «любити Україну»?
— Перш за все, це значить бути людиною і ставитись до інших, як до людей. Своєю щоденною працею приносити користь і радість собі, рідним, близьким та оточуючим. Людина ніколи не заподіє шкоди суспільству і країні в цілому. Україні потрібні вірні та щасливі люди, що відчувають Україну серцем, та показують свою любов до країни діями. Україна починається з кожного з нас. Мені не зрозуміла любов тих людей, які люблять свою країну лише на словах і при першій-ліпшій нагоді вигукують «Слава Україні», тоді коли інші мовчки гинуть… Я не можу дозволити собі так вітатися.
— Які думки щодо найближчого майбутнього, чим плануєш займатися восени?
— Працюю над своєю другою збіркою. Правда, пишу зараз менше, тому що після літа назбиралося багато невідкладних справ. В Києві життя йде в дуже швидкому ритмі, не завжди встигаєш зробити все те, що б хотілося. У столиці головне навчитися виокремлювати найважливіше, керувати своїм часом та вміти оптимізувати його.
— Ти навіть назву своєї книги обрала “На все є час”. На що саме, на “все”є час?
— На все те, що має відбутися з нами в житті: чи то за велінням Божим чи завдяки нашим зусиллям. На все те фізичне, моральне, духовне, що ми маємо чи матимемо в житті. Інколи людині здається, що так багато років втрачено, і працювалося і переживалося, а результат бажає бути кращим. А якщо придивитися до кожного окремого життя, то все відбувається по плану — приходить певний час і з ним комусь омріяна посада, комусь довгоочікувана слава, комусь кохання, а комусь житейська мудрість чи найцінніший із дарів — зустріч з Учителем. Тому ніколи не буває, щоб все було втрачено.
Як казав Еклезіаст у Старому Завіті: «Усьому свій час, і час усякій речі під небом: час народжуватися, і час помирати; час насаджувати, і час виривати посаджене; час убивати, і час лікувати; час руйнувати, і час будувати; час плакати, і час сміятися; час ремствувати, і час танцювати; час розкидати каміння, і час збирати каміння; час обіймати, і час ухилятися від обіймів; час шукати, і час втрачати; час зберігати, і час кидати; час роздирати, і час зшивати; час мовчати, і час говорити; час любити, і час ненавидіти; час війні, і час миру.» Це слід пам’ятати людям, які хочуть всього тут і зараз і людям, які здалися на шляху до мрії і це їх гнітить.
З виданням книги, до мене особисто прийшов спокій, що все і так вдається, просто живи з радістю і працюй. Раніше було, я жила життя як чернетку, з надією, що десь, колись, якось. І в один прекрасний момент прийшло усвідомлення, що треба тут і зараз. Все, чого дійсно хочеш — обов’язково буде, головне хотіти, знати чого хочеш, йти до поставленої мети з вірою, любов’ю та наполегливістю.
— Марічко, яка в тебе мрія? Можливо, їх багато?
— Ні, мрій багато не буває. Мрія — вона одна єдина протягом життя. Багато може бути цілей чи візій, як я бачу життя та своє місце в ньому. Кожного року, я б сказала, навіть, кожного дня, це змінюється, адже ми виростаємо і вони разом з нами, їм стає тісно жити в наших головах, їм потрібно або здійснитися або забутися. Переважно здійснюються. А інколи й ні.
Звісно, в мене є мрії, стосовно особистого життя, родини та України, але вони подібні до мрій багатьох звичайних людей. Стосовно України, то мене просто втомлюють наївні мрії народу про нову чесну владу. Мені здається «нова чесна влада» так і залишиться мрією ще на довгі роки, на багато поколінь українців. Такі люди, як В’ячеслав Чорновіл не народжуються часто…
— Маріє, напевно ти хочеш щось побажати нашим читачам та членам Клубу цікавих людей?
— Бажаю любити себе і близьких. Не псувати собі і оточуючим нерви, а знаходити сили ставати щодня кращими. Боротися з поганими звичками, адже здоровим бути не тільки корисно але й вигідно. Не осуджувати ближнього. Любити людей, тварин, природу, Всесвіт, з повагою ставитися до батьків, не забувати про них та намагатися проводити кожну вільну хвилинку з ними. Бажаю насолодитися ще по-літньому теплою осінню, і мати мужність продовжувати, чим би ви не займалися. Постійно йти вперед, відпочивати, любити себе і свою країну, і завжди пам’ятати, що на все є час, але його більш за все треба берегти та цінити, адже час — це єдине, що не повертається.
Завершити нашу цікаву розмову хочеться рядками з мого улюбленого вірша Марії Тимчук «На все є час»:
На все є час: відплата й нагорода
зненацька часто застають людей.
На все є час, як є у нас свобода
для наших мрій, поривів та ідей.
Завжди є час обняти на прощання,
відчути вмить нестерпний біль розлук,
на все є час: і точно на кохання,
на ніжний дотик губ, очей і рук.
На все є час: і битися в екстазі,
і витирати сльози гіркоти,
у почестях купатися й повазі,
чи чахнути в обіймах самоти.
На все є час: на вірші, ноти, пензлі
(даремний поспіх лиш руйнує нас).
Якщо серця холодні, аж замерзлі,
їм теж потрібен, в першу чергу, час.
На все є час, та з певною межею:
завжди він є провідати батьків
і точно є воскреснути душею,
бо тіло — витвір пройдених років.
Ксенія Миронова
